Обрати школу:

Якщо діти не хочуть іти до храму...

 

Якщо діти не хочуть іти до храму… Хто винен і що робити?

Діти в Церкві, як і в будь-якій сім`ї, це ознака того, що сім`я повноцінна, щаслива і здорова. Дитяча присутність у Церкві – це у великій мірі запорука того, що Церква жива, що у неї є майбутнє. Тому поставлене питання – одне з найбільш актуальних.

Однак у дійсності ми змушені констатувати, що соціально Церква є, здебільшого, дорослою спільнотою, принаймні, співвідношення молодого і старшого покоління в ній суттєво відрізняється від суспільного показника. Тому, щоб виправити ситуацію, важливо розібратися у причинах.

Власне, все дуже просто. Для того, щоб дитина хотіла бути в Церкві, їй має бути там добре. Бо від примусового відбування в храмі теж користі не багато. А от про те, щоб у нашій Церкві нашим дітям було добре, повинні вже подбати ми, дорослі. Все насправді залежить від нас.

Щоб дитина приходила до храму, як додому, вона має до цього звикнути, як до чогось природного для себе. А це відбувається тільки тоді, коли дитина все своє свідоме життя, скільки себе пам`ятає, регулярно разом з батьками приходить на службу Божу, причащається, святкує всі церковні свята – тобто Церква одразу займає у свідомості дитини не окреме і не другорядне місце, а є безпосередньою і невід`ємною частиною самого життя. Дітей, що із самого дитинства, органічно не вжилися у тіло Церкви, дуже складно потім у старшому віці залучати до церковної спільноти.

Поки діти маленькі, їхній світ теж маленький, він обмежується батьками. Тому малі діти легко ідуть з батьками до храму. Звичайно, існують певні нюанси, коли крихіткам складно вистояти службу, вони змучуються, втомлюються, але це треба враховувати і старатися або зайняти дитину чимось, або пізніше приходити на службу, щоб все ж таки не викликати у дитини негативні емоції. При деяких храмах влаштовують православні «Ясла» для малят, де вчителі в той час, поки батьки на службі, займаються дітками, дають їм перші відомості про Бога, і вже приводять до храму перед Причастям. Це хороша практика, адже і батьки мають змогу повноцінно помолитися, і діти в той же час починають знайомитися із Законом Божим. Для них – це перша сходинка у духовному зростанні, без якого подальше перебування в Церкві може опинитися під загрозою.

Недільна школа, що починається із «Ясел» і продовжується увесь період дорослішання дитини, є дуже важливим чинником вкорінення дітей у церковному ґрунті. В недільній школі діти спілкуються, дружать, разом пізнають життя, свідомо знайомляться з Богом, вчаться відчувати Його, жити з Ним. Тому без недільної школи дуже важко зберегти у Церкві тих дітей, що вже увійшли в перехідний вік та виходять з-під тотального впливу батьків. Найбільший відтік від Церкви саме підлітків. Це той період, коли діти починають ставитися до всього критично і осмислено. І якщо ми, дорослі, до цього моменту у їхньому житті не відкрили їм сенс перебування у Церкві, не показали їм прямий і безпосередній зв`язок усього, що відбувається в Церкві, з їхнім особистим життям, то силою втримати їх буде неможливо. І це головне. Ні умовляннями, ні погрозами, ні шантажем дитину до Церкви не прив`язати. Туди дитину має вабити, і нам, дорослим, слід думати про те, як це влаштувати.

Можна, звичайно, окремо говорити про недоліки і проблеми дитячої духовно-освітньої системи. Про те, що далеко не при кожному храмі є недільна школа; із тих, що є, на жаль, більшість малочисельні, слабо і безсистемно організовані, заняття ведуться стихійно; відчувається брак приміщень, навчального матеріалу, класи (якщо вони є) не обладнані комп`ютерами (що бажано для сучасних дітей, оскільки це дозволяє вести яскраві та інформативно насичені уроки); є серйозна проблема із підготовкою кваліфікованих кадрів для роботи з дітьми, не розвинена структура катехітично-педагогічних курсів; відчутні фінансові обмеження та багато інших проблем.

Але усі ці проблеми є похідними від основної: Христос поставив дитину у центрі Царства Божого, а ми змістили її кудись на периферію. Ми підмінили пріоритети, і замість того, щоб найбільшу увагу приділяти вихованню дітей Божих, майбутніх гідних членів Церкви, пожинаємо плоди суспільної зневіри, морального розтління молоді, невикорінної корупції та загального культурного занепаду. Ці хвороби невиліковні без внутрішнього морального преображення, тому НАЙНАГАЛЬНІША РЕФОРМА, яка має відбутися для спасіння нашої країни, це переоцінка ставлення до дитини як Церкви, так і держави. Ми маємо повернути дитину на те місце, яке їй призначив Господь.

І коли ми полюбимо дітей справжньою Христовою любов`ю, коли ми їм по-батьківськи віддамо усе найкраще: і свій час, і свою увагу, і ресурси, і фінанси, і досвід, і зрештою душу, коли ми самі, як Церква, будемо справді живою, активною, сучасною, дієвою спільнотою, тоді нам не потрібно буде вигадувати штучні методи залучення молоді до Церкви, бо діти і молодь природно завжди там, де є повнота життя.

Тому, дорогі дорослі, на нас дивляться наші діти. Нічого від них не вимагайте. Просто ідіть у Храм…

 

Версія для друку

© 2011-2017 Дитяча недільна школа "Чадо"
Розробка © 2011-2017 Юрій Зінькевич
Дизайн © 2011 Анна Рибак